Історія

Історія інституту починається з 1919 р., коли у Києві була відкрита нова установа по лікуванню ортопедичних хворих, яка називалася “Будинок калічної дитини”. В залежності від завдань та напрямку наукової діяльності назва Інституту неодноразово змінювалася.

Історія інституту починається з 1919 р., коли у Києві була відкрита нова установа по лікуванню ортопедичних хворих, яка називалася “Будинок калічної дитини”. В залежності від завдань та напрямку наукової діяльності назва Інституту неодноразово змінювалася.

Загальний вигляд парадної частини особняка початку XX столiття, в якому з 1952 року розмiщується iнститут

Сьогодні він підпорядкований Академії медичних наук України і має назву Державна установа „Інститут травматології та ортопедії Академії медичних наук України”.

Корпус інституту по вул. Грушевського, 7 (20-і роки)

За роки існування інститут очолювали такі відомі вчені-організатори як А.Ю. Биховський (1922-1923), І.О. Фрумін (1924-1934), Є.С. Затонська (1932-1938), Г.Ф. Скосогоренко (1938-1941), М.О. Воробйов (1943), Н.Є. Дудко (1944-1945), І.П. Олексієнко 1948-1966), К.М. Клімов (1953-1957), Є.П. Меженіна (1966-1969), І.В. Шумада (1969-1989), а з 1989 року – Г.В. Гайко.

І.О. Фрумін

І.П. Олексієнко

К.М. Клімов

І.В. Шумада

У становленні інституту відіграли значну роль такі видатні наукові діячі як Б.К. Бабич, Ф.Р. Богданов, А.Ф. Бродський, О.О. Бухтіаров, М.О. Воробйов, Г.В. Гайко, О.Г. Єлецький, Г.Л. Ємець, Б.С. Куценок, Г.Т. Лихвар, А.Х. Озеров, М.К. Панченко, О.І. Рибачук, В.І. Стецула, О.Я. Суслова, І.Г. Талько, К.С. Терновий, А.Є. Фруміна, 3.І. Шнейдеров, І.В. Шумада, В.О. Яралов-Яралянц.

А.Є. Фруміна (1886-1959)

На початку свого існування і передвоєнні роки основні наукові дослідження були спрямовані на вивчення кістково-суглобового туберкульозу, вроджених та набутих деформацій, порушень функцій опорно-рухового апарату у новонароджених і дітей, розробку ефективних методів їх профілактики та лікування.

Вперше у країні розроблена і застосована методика оперативного лікування вродженого вивиху стегна (А.Є. Фруміна).
У післявоєнні роки наукові дослідження спрямовуються переважно на вирішення проблем ампутацій кінцівок і їх протезування, розробку пластичних операцій, лікування вогнепального остеомієліту та відновної хірургії, диспансеризацію і лікування інвалідів Великої Вітчизняної війни.

Було запропоновано ряд реконструктивно-відновлювальних операцій при порочних куксах кінцівок, введено нову форму обліку інвалідів, яка дозволила налагодити чітку систему їх диспансеризації і своєчасного протезування (О.О. Бухтіаров, М.І. Хохол).

О.О. Бухтіаров (1925-1993)

М.І. Хохол

Вперше у країні запропоновано антибактеріальний функціональний метод лікування хворих з кістково-суглобовим туберкульозом на його ранніх стадіях розвитку (Б.С.Куценок Б.К.Бабич), запропоновані методики артропластики при деструктивних ураженнях суглобів (М.К.Панченко, І.Г.Талько, І.П. Вернигора), які у переважній більшості випадків призвели до ліквідації патологічного процесу, покращення функції суглобів і кінцівки у цілому.

Б.С.Куценок

Б.К.Бабич

Вперше в Україні розпочато ґрунтовні наукові дослідження з проблеми гематогенного та травматичного остеомієліту. На базі Інституту створено Республіканський центр, де проводиться лікування хворих на остеомієліт та підготовка кадрів, розробляються лікувально-профілактичні заходи щодо підвищення якості лікування, зниження інвалідності та смертності. Значний внесок у реалізацію лікувальних і організаційних заходів цієї проблеми зробили М.К. Панченко, І.В. Шумада, І.П. Вернигора, Г.В. Гайко.

М.К. Панченко (1919-1988)

І.П. Вернигора

Інституту належать пріоритетні розробки з питань остеосинтезу кісток. Запропоновані металеві конструкції для лікування хворих з переломами кісток, які значно спрощують оперативну техніку, скорочують строки і покращують результати лікування. Обгрунтовані основні положення і вимоги стабільної фіксації переломів. За розробку і впровадження оригінальної конструкції металевого фіксатора (“таврова балка”) при лікуванні переломів кісток у 1952 році К.М. Клімов був відзначений Державною премією СРСР.

К.М. Клімов

У 1968 році в Інституті, вперше в СРСР, було відкрито лабораторію консервування трупних тканин, яку згодом реорганізовано у Республіканський центр по заготівлі і зберіганню трупних тканин.

Широко відомі експериментально-клінічні дослідження співробітників інституту з питань способів консервування трупних тканин, остеосинтезу ало- і ксеногенними трансплантатами, закономірностей перебудови і заміщення кісткових і кістково-хрящових трансплантатів, кісткового матриксу, білкової оболонки сім’яників бика, шкіри, сухожиль (Н.М. Мусієнко, А.Ф. Бродський, О.Д. Рудих, Г.М. Дізик, Е.В. Біняшевський, В.Г. Гонгальський, І.В. Шумада, В.М. Левенець, М.К. Панченко, І.Г.Талько, Є.Т. Скляренко, Є.П. Пашков, Г.В. Гайко, О.І. Рибачук).

Н.М. Мусієнко (1920-1989)

А.Ф. Бродський (1900-1973)

О.Д. Рудих (1920-1977)

В Інституті вперше розроблений і впроваджений у практику метод комплексного хірургічного лікування інфекційного неспецифічного (ревматоїдного) поліартриту. Великий внесок у вирішення цієї важливої і складної проблеми внесли Є.Т. Скляренко (удостоєний звання лауреата Державної премії України), Г.Ф. Мартиненко, І.Д. Кінча, Є.П. Пашков, С.І. Герасименко. Обгрунтовані показання та запропоновані методи консервативного і оперативного лікування дорослих та дітей з цією патологією.

Є.Т. Скляренко

Протягом багатьох років в інституті проводяться наукові дослідження проблеми дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів. На основі експериментально-клінічних досліджень вивчено деякі сторони етіопатогенезу і запропоновано клініко-рентгено-морфологічну класифікацію дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів. На її основі розроблено і вдосконалено методи консервативного і оперативного лікування залежно від форми і фази захворювання, локалізації патологічного процесу, віку і професії хворого А.Х. Озеров, І.В. Шумада, Г.В. Гайко, О.І. Рибачук, І.Г. Талько, А.П. Крись-Пугач, О.Я. Суслова, В.І. Стецула, М.Ф. Мороз.

А.Х. Озеров (1912-1976)

І.Г. Талько (1920-1989)

Г.В. Гайко

Широко впроваджено ендопротезування кульшового суглоба. Запропоновано рекомендації з соціальної реабілітації хворих. У розробку цієї проблеми значний внесок зробили І.В. Шумада, Г.В. Гайко, О.І. Рибачук, К.І. Катонін, Л.П. Кукуруза.

О.І. Рибачук (1938-2003)

Л.П. Кукуруза

Широко відомі експериментально-теоретичні дослідження вчених інституту з проблем репаративної регенерації кісткової тканини (М.О. Воробйов, В.П. Захаржевський, Г.Л. Ємець, В.В. Момбланов, В.І. Стецула, Е.В. Біняшевський, А.Т. Бруско). Результати цих досліджень лягли в основу нових методів лікування переломів кісток, сповільненої консолідації та несправжніх суглобів різних локалізацій.

У 80-х роках співробітники Інституту з асоціацією “Остеосинтез” розробили комплект металевих фіксаторів та інструментів для стабільно-функціонального остеосинтезу, одно- і двополюсні ендопротези кульшового суглоба, налагодили їх серійний випуск і широко впровадили у практику лікувальних закладів України ( В.Б. Левицький, Л.М. Анкін, О.І. Рибачук, К.І. Катонін, Л.П. Кукуруза, Г.В. Гайко, А.П. Крись-Пугач). Вирішення цієї проблеми підвищило науково-технічний рівень спеціальності і дозволило значно поліпшити результати лікування хворих з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату.

Наприкінці 70 років в Інституті починає розвиватися новий напрямок застосування мікрохірургічної техніки при лікуванні хворих з тяжкими наслідками травм і ортопедичних захворювань. Теоретично обґрунтовано і запропоновано ряд нових операцій – трансплантація периферійних нервів, пересадка кісткових аутотрансплантатів і суглобів на судинній ніжці, пересадка м’язів, лікування ішемічних контрактур кінцівок (І.Г. Антонюк, В.І. Гайович, А.П. Лябах, С.С. Страфун, І.М. Курінний).

І.Г. Антонюк (1926-1989)

C.C. Стафун

Важливим розділом ортопедії, над яким протягом багатьох років працюють вчені Інституту, є патологія хребта. Після проведених досліджень вивчено деякі питання етіопатогенезу сколіотичної хвороби, запропоновано методи її лікування шляхом фіксації хребта і торакопластики (А.Є. Фруміна, Г.Т. Лихвар). Удосконалено і розроблено способи оперативної корекції тяжких форм деформацій хребта з воронкоподібною і кільоподібною деформаціями грудної клітки (В.Я. Фіщенко).

А.Є. Фруміна (1886-1959)

Г.Т. Лихвар (1920-1991)

Після організації (1984 р.) на базі клініки хірургії хребта Республіканського вертебрального (спінального) центру почали виконуватися різні види декомпресійних операцій на хребті і спинному мозку із застосуванням мікрохірургічної техніки, була розроблена методика вкорочуючої вертебротомії (В.Я. Фіщенко, В.А. Улещенко, М.М. Вовк, А.Т. Сташкевич).

Запорукою ефективного лікування ортопедо-травматологічних хворих є раціональне використання реабілітаційних заходів. Цьому питанню на всіх етапах розвитку інституту приділялась значна увага (О.О. Путилова, В.С. Шаргородський, І.В. Рой).

О.О. Путилова (1907-1992)

В.С. Шаргородський

Співробітники інституту разом з науковим колективом “Відгук” (керівник проф. С.П. Сітько) є фундаторами нового напрямку наукових досліджень із застосуванням мікрохвильової резонансної терапії при асептичному некрозі голівки стегнової кістки у дітей і дорослих, церебральному спастичному паралічі, остеомієліті (І.Г. Талько, І.В. Шумада, Г.В. Гайко, Е.В. Біняшевський, Г.І. Овчінніков).

Значна роль належить колективу Інституту у вивченні травматизму у сільському господарстві, деяких галузях промисловості, при дорожньо-транспортних пригодах і розробці заходів його профілактики.

З метою підвищення ефективності наукових розробок з травматології та ортопедії, поліпшення травматолого-ортопедичної допомоги населенню, створення і виробництва сучасного медичного обладнання та інструментарію, підвищення кваліфікації лікарів на базі інституту організовано науково-учбово-практичне об’єднання “Травматологія та ортопедія” (НУПО) і 2 науково-практичних центри. Досвід їх роботи виявив позитивні результати у поліпшенні показників ортопедо-травматологічної служби, налагодженні випуску медичного обладнання і інструментарію.

За результатами аналізу наукових і інформаційних досліджень на нинішньому етапі розвитку ортопедо-травматологічної науки визначені найбільш актуальні і перспективні напрямки наукових досліджень з проблеми остеопорозу, репаративного остеогенезу, травми та її наслідків, патології суглобів і хребта, збереження генофонду України, галузевих програм з медичної та соціальної реабілітації інвалідів внаслідок ушкоджень і захворювань опорно-рухового апарату.

Визнано доцільним продовжити подальшу розробку методів ранньої діагностики та лікування вроджених та набутих захворювань опорно-рухового апарату у дітей, дегенеративно-дистрофічних уражень і диспластичних захворювань суглобів у віковому аспекті, методів профілактики і лікування гнійних уражень кісток і суглобів, вивчення медико-соціальних аспектів травм опорно-рухового апарату та їх наслідків, розробку і впровадження нових конструкцій і технологій ендопротезування великих суглобів.

Для вирішення цих проблем інститут має значну лабораторно-експериментальну і клінічну науково-дослідну базу.

Наукову лабораторно-експериментальну базу інституту сьогодні представляють: відділ патоморфології з експериментально-біологічним відділенням (віварієм); лабораторії імунології; біохімії; мікробіології та хіміотерапії; центр по забору і зберіганню трупних тканин.

Усі лабораторні підрозділи володіють сучасними високотехнологічними методами наукових досліджень.

Клінічну наукову базу інституту становлять відділення кiстково-гнiйної інфекції, травматологiї та ортопедiї дорослих, захворювання суглобiв у дорослих, травматологiї та ортопедiї дитячого вiку, хірургії хребта з Республіканським спінальним (нейрохiрургiчним) центром, захворювання суглобiв у дiтей та пiдлiткiв, стопи та складного протезування, мiкрохiрургiї та реконструктивної хiрургiї кистi, реабілітації і функціональної діагностики з групою мануальної терапії, спортивної та балетної травми, консультативно-поліклінічне відділення. Клінічні підрозділи оснащені високотехнологічним діагностичним і лікувальним обладнанням, мають сучасні операційні блоки.

Успішне проведення наукових досліджень та впровадження їх у клінічну практику значною мірою залежить від своєчасного і повного інформаційного їх забезпечення, яке здійснюється співробітниками відділу науково-медичної інформації та бібліотекою. Інформаційні фонди відділу містять велику базу науково-медичної та патентно-ліцензійної інформації України, країн СНД та далекого зарубіжжя.

З метою підвищення ефективності наукових досліджень співробітники інституту співпрацюють з багатьма науково-дослідними закладами Міністерства охорони здоров’я, Національної Академії Наук і Академії медичних наук України, профільними науково-дослідними інститутами Харкова та Донецька, кафедрами медичних вузів та інститутів удосконалення лікарів, а також з провідними профільними установами зарубіжних країн.

Науковці інституту беруть активну участь у роботі міжнародних форумів. 9 співробітників інституту є членами Міжнародної асоціації ортопедів-травматологів (SICOT), 4 – членами Американської академії хірургів-ортопедів.

Для впровадження наукових досягнень з питань ортопедії-травматології важливого значення надається участі співробітників у роботі конгресів, з’їздів, конференцій та семінарів. В інституті щорічно видається декілька монографій, тематичні бібліографічні збірники та бібліографічні показники наукових робіт співробітників інституту. На базі інституту видається науково-практичний журнал “Вісник ортопедії, травматології та протезування”.

Для популяризації наукових розробок інституту широко використовуються газетні видання, виступи на радіо і телебаченні. Науково-практична та інноваційна діяльність інституту неодноразово була представлена на міжнародних виставках та постійнодіючому Виставковому центрі досягнень народного господарства України, а також двома сайтами у мережі Інтернет.

В інституті функціонує спеціалізована вчена рада по захисту кандидатських та докторських дисертацій, ефективно діють міське і обласне наукові товариства, на яких розглядаються всі питання з проблем ортопедії та травматології, здійснюється координація наукових досліджень і лікувально-профілактичної діяльності галузевих закладів.

З 1926 року Інститут є базою підвищення кваліфікації лікарів Київського інституту удосконалення лікарів.

З 1938 року наказом Міністерства охорони здоров’я інститут затверджений клінічною базою Київського медичного інституту.